-------------------------------------------------------------------------- Богдан Васильевич Маркусь - Два Миколи -------------------------------------------------------------------------- Скачано бесплатно с сайта http://prochtu.ru Два Миколи. Стояла неймовірна спека. Микола зняв обридливу каску і провів правицею по чуприні. Долоня вмить стала мокрою від рясного поту. — Чорти б узяли цих клятих сепаратистів! — вилаявся всерцях. — Стеценко, одягни каску! — пролунав владно наказ. — Товаришу сержанте, та який дурень стрілятиме в цьому пеклі. У них, мабуть, розпочався обідній сон, з самого ж ранку жити не дають. — спробував виправдатися Микола. Сержант-одноліток вмить здався і поблажливо махнув рукою. Він би і сам, з превеликим задоволенням, роздягся до трусів і облився холодною водою, так статут не дозволяє. А Миколі то що, він рядовий. Сержант з заздрістю дивився як той обливається прямо з пластикової пляшки. Вода струмочками стікала з чорного "оселедця" і виблискувала звабливими краплинками на добовій щетині. Микола щасливо відфоркнувся і всміхнувся сержанту. — Класно! — білозуба посмішка осяяла змарніле смагляве обличчя, дивної гуцульської вроди. Сержант втомлено посміхнувся у відповідь. Так, ця безглузда війна вже всім добряче обридла. Солдати мають право хоч якось розслабитися. Він приклав бінокль до очей і оглянув периметр. Наче все чисто. Виснажений тривалою перестрілкою, не помітив, як "зеленкою" промайнула згорблена постать. Івашкін зручно вмостився в високій траві. Густа рослинність надійно маскувала його від пильного погляду молоденького сержанта. Зухвалий снайпер професійно притулився до вічка прицілу. Серед безладно розкиданих одягнених касок різко виділялася голомоза голова, з чорним як смола "оселедцем". Івашкін розігнувся і крива посмішка перекосила вуста. Ох вже ці "бандерівці"! Як небудь аби лиш виділитися, аби лиш не по статуту. І куди дивляться їхні командири?! Ну та нічого, йому це тільки на руку. Ще парочку таких "гречкосіїв" і його стареньку Мазду замінить новеньке Шевролє. В уяві вже вкотре виникла виблискуюча фарбою машина. Шкода тільки що ніхто окрім нього не зрадіє цьому новому придбанню. Скоро й "п'ятдесяточка" стукне, а сім'єю він так і не обзавівся. В величезному будинку ні жінки, ні дітей. Жадана картинка трохи потьмарилася. Івашкін спересердя сплюнув і знову нахилився. Приціл надійно стояв на самовпевненій довбешці "хохла". Вказівний палець плавно натиснув на курок. Микола вилив залишки води на самісіньку маківку і недбалим рухом відкинув порожню пляшку. Примружився і зиркнув на сонце, яке так безжально шкварило. Раптом шию неначе обпекло. — А шоб тобі! — вилаявся Микола і хлопнув себе долонею, щоб вбити знахабнілого гедзя. Та пальці намацали щось гаряче і липке. Чоловік глипнув на руку. Вона вся була в чомусь червоному. Микола здивовано роззирнувся. Івашкін на мить розгубився. Вперше в житті він схибив. Людина чомусь не впала. Резинове кільце до болю врізалося в брову і снайпер ясно побачив що влучив не в голову, а в шию. Поранений крутив навсибіч головою не розуміючи, що відлік його життя йде вже не на роки й місяці, а на хвилини, а то й секунди. Щаслива посмішка на смаглявому обличчі змінилася якоюсь дитячою розгубленністю і безпорадністю. Щось до болю знайоме узрілося Івашкіну в цьому погляді. Враз снайпер неначе перемістився в минуле. Кінець весни. За стільки часу це незнайоме місто стало йому майже рідним. Вулиці немов оповиті яскавою зеленню, помережені рясними квітами каштанів. Грайливо дзюркотять фонтани і усюди веселі, усміхнені люди, зовсім не схожі на заклопотаних, завжди поспішаючих жителів білокам’яної. Він з ніжністю тримає за руку тендітну дівчину, а вона з грацією балерини гордовито крокує по бордюру фонтана в якому хлюпочеться дітвора.Та ось якийсь малюк підковзнувся і з головою занурився під воду. Його кохана вмить забуває про все на світі і кидається на допомогу необережному пустуну. Вона вправно вихоплює малого, зовсім не турбуючись що новеньке плаття може зіпсуватися. Переляканий малий репетує, і на цей лемент підбігає матуся-роззява. Марічка передає їй " нирця", а сам Івашкін з поспіхом знімає свій китель і накидає коханій на плечі. Літнє, напівпрозоре плаття геть змокло і не в змозі приховати звабливі принади молодого дівочого тіла. Він нервується від зацікавлених поглядів зовсім незнайомих юнаків на його кохану. Марічка теж знічена. Дівчина ганьбиться свого вигляду і тому вони поспіхом забігають у якийсь незнайомий двір. Там кохана соромливо повідомляє, що у них теж скоро буде малюк. Таким щасливим Івашкін себе ніколи не пам'ятав. До темна закохані сиділи на лавці і мріяли про спільне сімейне життя. Того вечора молодший лейтенант Івашкін Микола Васильович вперше запізнився у частину. Коли рушав додому, то запевнив Марічку що все розповість батькам і незабаром повернеться за коханою. Та Радянський Союз розвалився і тепер вони жили по різних державах. Як військовому Івашкіну не дозволялося залишати свою країну, а всі його листи коханій чомусь поверталися з поміткою: "Адресат вибув." З часом зрозумів, що певно, Марічка повернулася у своє село на Галиччині, а цієї адреси він не знав. Кохані загубилися. Спогади промайнули миттєво і снайпер повернувся до дійсності. Він гарячково припав до прицілу. З чорної чуприни так само стікала вода, а з-під густих брів виблискували темно - карі очі які безпорадно блукали усибіч. Та тепер вони здавалися до болю знайомі і рідні, так само як і пухкі, по дитячому наївні вуста. — Марічка… — прошепотів мов зачарований Івашкін, адже поранений так схожий на його загублену кохану. Усвідомив, що людина, в яку поцілив не "бандерівець", не "хахол" і не ворог. Він встрілив сина… Єдиного рідного сина… Марічка ввійшла в палату і щільненько причинила двері. На відміну від коридора тут було незвично тихо. Вона навшпиньки підійшла до ліжка. — Ну як він? — запитала пошепки. — Саме їсть. — відповіла їй молода чорнява жінка. — Любомирчику, мій маленький… — Оксана схилилася і ніжно поцілувала голівку щойно народженого сина. — Якби Микола був тут… — Так. — погодилася з невісткою Марічка. Вона швиденько змахнула непрохану сльозу і замилувалася новонародженим онуком. Світленьке волоссячко, кирпатенький носик, блакитні оченята. Він зовсім не схожий на своїх чорнявих батьків. Марічка придивилася пильніше. Та цей малий викапаний Івашкін Миколка! Жінка сумно всміхнулася. Так ось як повернувся до неї коханий! Серце ніжно затрепетало, та вмить зірвалося кудись у безодню. Мати закам'яніла. Смагляве обличчя враз посіріло, а подих перехопило. Їй здалося що вона вмирає. Вмирає тут і зараз! Жінка не розуміла що з нею відбувається. Немовля прицмокувало, поглинаючи життєдайну рідину, а їй нестерпно кортіло плакати. Скляними очима дивилася на онука і боялася навіть видихнути. Мозок проштрикнула страшна здогадка: щось трапилося з сином… Микола впав навколішки. Він зрозумів, те липке і червоне на руці - кров. Його кров. І з кожним поштовхом серця життєдайна рідина залишає його тіло. Він з силою притис долоню до шиї. — Мамо… — прошепотів безпорадно. Івашкін дивився в приціл і мовчки кричав. Найманець зрозумів: він не людина. Влучною кулею встрелив не ворога - сам себе, свою кохану, знищив своє життя. Снайпер дивився як біля пораненого метушаться вояки і від цього йому ставало дедалі гірше. Занадто добре знав, що всі їхні намагання марні. Всім єством вмить зненавидів цю безглузду війну. Кому вона потрібна?! Для чого!? Що він тут робить!? Гроші? Та до біса вони здалися! Синовбивця… Батько не знав що йому робити. Та враз пазл склався. Усвідомив, він має покарати того хто це затіяв… Снайпер зціпив зуби і вмить розчинився в "зеленці". Вночі перетне кордон і за декілька днів буде на місці. І ніяка охорона йому на заваді не стане. Він не схибить! Навіть ціною власного життя! Від автора: Дорогі читачі! Ця коротка розповідь є намаганням довести безглуздість братовбивчої війни, що затіялась з нічого. Коли батько йде на сина, а брат на брата, то стає зрозумілим жах ситуації. Коли два народи нацьковують один на одного як собак, є лиш одна думка: майдану ще не кінець. Він має розростись, але розростись не ще на одну вулицю чи станцію метро – на весь світ. Щоб усі знали , щоб усі почули волання народу "Або будемо вільні або згинемо за волю" Щоб тим "зекам" та бандюгам стало соромно, вперше в житті соромно за те, що вони посягнули на людське життя на людську свободу , свободу українців. -------------------------------------------------------------------------- Другие книги скачивайте бесплатно в txt и mp3 формате на http://prochtu.ru --------------------------------------------------------------------------